Chapter 22

  ¶ Наближалося ж свято Опрісноків, що Пасхою зветься.  

  А первосвященики й книжники стали шукати, як би вбити Його, та боялись народу...  

  Сатана ж увійшов у Юду, званого Іскаріот, одного з Дванадцятьох.  

  І він пішов, і почав умовлятися з первосвящениками та начальниками, як він видасть Його.  

  Ті ж зраділи, і погодилися дати йому срібняків.  

  І він обіцяв, і шукав відповідного часу, щоб їм видати Його без народу...  

  ¶ І настав день Опрісноків, коли пасху приносити в жертву належало.  

  І послав Він Петра та Івана, говорячи: Підіть, і приготуйте нам пасху, щоб її спожили ми.  

  А вони запитали Його: Де Ти хочеш, щоб ми приготували?  

  А Він їм відказав: Ось, як будете входити в місто, стріне вас чоловік, воду несучи у глекові, ідіть за ним аж до дому, куди він увійде.  

  І скажіть до господаря дому: Учитель питає тебе: Де кімната, в якій споживу зо Своїми учнями пасху?  

  І він вам покаже велику горницю вистелену: там приготуйте.  

  І вони відійшли, і знайшли, як Він їм говорив, і зачали там готувати пасху.  

  А коли настав час, сів до столу, і апостоли з Ним.  

  І промовив до них: Я дуже бажав спожити цю пасху із вами, перш ніж муки прийму.  

  Бо кажу вам, що вже споживати не буду її, поки сповниться в Божому Царстві вона.  

  Узявши ж чашу, і вчинивши подяку, Він промовив: Візьміть її, і поділіть між собою.  

  Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного, доки Божеє Царство не прийде.  

  Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене!  

  По вечері так само ж і чашу, говорячи: Оця чаша Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається.  

  ¶ Та однак, за столом ось зо Мною рука Мого зрадника.  

  Бо Син Людський іде, як призначено; але горе тому чоловікові, хто Його видає!  

  А вони почали між собою питати, котрий з них мав би це вчинити?  

  І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого.  

  Він же промовив до них: Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчинцями звуться.  

  Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник як службовець.  

  Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуговує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як службовець.  

  Ви ж оті, що перетривали зо Мною в спокусах Моїх,  

  і Я вам заповітую Царство, як Отець Мій Мені заповів,  

  щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племен Ізраїлевих.  

  І промовив Господь: Симоне, Симоне, ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю.  

  Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!  

  А той відказав Йому: Господи, я з Тобою готовий іти до в'язниці й на смерть!  

  Він же прорік: Говорю тобі, Петре, півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене...  

  І Він їм сказав: Як Я вас посилав без калитки, і без торби, і без сандаль, чи вам бракувало чого? Вони ж відказали: Нічого.  

  А тепер каже їм хто має калитку, нехай візьме, теж і торбу; хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча.  

  Говорю бо Я вам, що виконатися на Мені має й це ось написане: До злочинців Його зараховано. Бо те, що про Мене, виконується.  

  І сказали вони: Господи, ось тут два мечі. А Він їм відказав: Досить!  

  ¶ І Він вийшов, і пішов за звичаєм на гору Оливну. А за Ним пішли учні Його.  

  А прийшовши на місце, сказав їм: Моліться, щоб не впасти в спокусу.  

  А Він Сам, відійшовши від них, як докинути каменем, на коліна припав та й молився,  

  благаючи: Отче, як волієш, пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля!...  

  І Ангол із неба з'явився до Нього, і додавав Йому сили.  

  А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю...  

  І, підвівшись з молитви, Він до учнів прийшов, і знайшов їх, що спали з журби...  

  І промовив до них: Чого ви спите? Уставайте й моліться, щоб не впасти в спокусу!  

  ¶ І, коли Він іще говорив, ось народ з'явився, і один із Дванадцятьох, що Юдою зветься, ішов перед ними. І він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його. Бо він знака їм дав був: кого я поцілую, то Він!  

  Ісус же промовив до нього: Чи оце поцілунком ти, Юдо, видаєш Сина Людського?  

  А ті, що були з Ним, як побачили, що має статись, сказали Йому: Господи, чи мечем нам не вдарити?  

  І, один із них рубонув раба первосвященикового, та й відтяв праве вухо йому.  

  Та Ісус відізвався й сказав: Лишіть, уже досить! І, доторкнувшись до вуха його, уздоровив його.  

  А до первосвящеників і влади сторожі храму та старших, що прийшли проти Нього, промовив Ісус: Немов на розбійника вийшли з мечами та киями...  

  Як щоденно Я з вами у храмі бував, не піднесли на Мене ви рук. Та це ваша година тепер, і влада темряви...  

  ¶ А схопивши Його, повели й привели у дім первосвященика. Петро ж здалека йшов слідкома.  

  Як розклали ж огонь серед двору, і вкупі сиділи, сидів і Петро поміж ними.  

  А служниця одна його вгледіла, як сидів коло світла, і, придивившись до нього, сказала: І цей був із Ним!  

  І відрікся від Нього він, твердячи: Не знаю я, жінко, Його!  

  Незабаром же другий побачив його та й сказав: І ти від отих. А Петро відказав: Ні, чоловіче!...  

  І як часу минуло з годину, хтось інший твердив і казав: Поправді, і цей був із Ним, бо він галілеянин.  

  А Петро відказав: Чоловіче, не відаю, про що ти говориш... І зараз, як іще говорив він, півень заспівав.  

  І Господь обернувся й подививсь на Петра. А Петро згадав слово Господнє, як сказав Він йому: Перше, ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене.  

  І, вийшовши звідти, він гірко заплакав!  

  ¶ А люди, які ув'язнили Ісуса, знущалися з Нього та били.  

  І, закривши Його, вони били Його по обличчі, і питали Його, приговорюючи: Пророкуй, хто то вдарив Тебе?  

  І багато інших богозневаг говорили на Нього вони...  

  А коли настав день, то зібралися старші народу, первосвященики й книжники, і повели Його в синедріон свій,  

  і казали: Коли Ти Христос, скажи нам. А Він їм відповів: Коли Я вам скажу, не повірите ви.  

  А коли й поспитаю вас Я, не дасте Мені відповіді.  

  Незабаром Син Людський сидітиме по правиці сили Божої!  

  Тоді всі запитали: То Ти Божий Син? А Він їм відповів: Самі кажете ви, що то Я...  

  А вони відказали: Нащо потрібні ще свідки для нас? Бо ми чули самі з Його уст!